Жіноче задоволення починається завжди в голові…
“Уже на етапі переписки розумію, чи хочу цього чоловіка…”
У 21 сторіччі, коли ми переважно знайомимося у всесвітній мережі, більшість стосунків між чоловіками та жінками стартують з переписки. І надіслані одне одному повідомлення – це обов’язковий супровід. Те, як пише людина, показує її суть.
Не знаю, як для вас, а для мене переписка має величезне значення. Я ніколи витрачатиму час на побачення з чоловіком, з яким перед цим не переписувалась.
Правильно і вчасно написані слова можуть зробити зі мною все: засмутити, закохати, підняти на небеса, вдарити об землю.
Уже на етапі переписки розумію, чи хочу цього чоловіка. Він потенційно може перейти у розряд коханого або у френдзону, або взагалі зникне з мого життя.
Безграмотність здатна знищити вщент моє лібідо, як і нестерпний «аромат» немитого тіла.
Наприклад, ось такі шедеври: «чому нічого непишеш?», «как діла малишЬ», «мені нравицця рибалка», «хочу тИбе побачити». Подібні повідомлення отримувала часто. І це відштовхувало… У мене мало кров з очей не йде, коли мені пишуть: «виїжай» (замість «виїжджай»), «нибудим» (замість «не будем»), «небилоб» (замість «не було б»).
Гадала, а як склалися б із такими чоловіками стосунки, коли б це знайомство було не в мережі, а, скажімо, в кав’ярні?! А спілкування розпочалось з розмови, а не переписки?
“Незнайомець спочатку уважно мене розглядав…”
Можливо, відкрила б для себе інші їх позитивні якості. І тоді від їхнього «як діла», «вихадной», «дочька» не так хотілося битися об землю?
Після розлучення якийсь час не було бажання взагалі спілкуватися. Згодом таки познайомилася із одним чоловіком. Ми довгий час ходили однією і тією ж вулицею назустріч одне одному. І в якийсь момент це помітила.
Незнайомець спочатку уважно мене розглядав. А потім почав навіть вітатися та говорити компліменти, на кшталт, «чудово виглядаєш», «красуня»… Як і всі жінки, люблю вухами. Його слова щоранку дарували мені заряд та натхнення на увесь день. Це було краще за горнятко міцної ароматної кави.
Його флірт у вигляді компліментів тривав кілька тижнів. Потім ми таки познайомилися, сходили навіть на каву і обмінялися телефонами. Під час зустрічі дізналась, що цьому чоловіку, назвемо його Іваном, було 37 років. Він був неодруженим та не мав дітей. Мешкав у просторій квартирі з видом на Дніпро, їздив на дорогій автівці та займався спортом. Не чоловік, а мрія. І найголовніше – я дуже йому подобалась! Ну чим не варіант для РАЦСу!?
Розчарування наступило, коли Іван почав мені слати емоційні повідомлення із жахливими помилками. Усе як я «люблю». Проте добило мене слово «тимпераментна».
І більше не змогла сприймати його серйозно. Заблокувала номер та змінила свій щоденний маршрут. Мій шлях на роботу став довшим, але основне, що я зберегла свою психіку.
Хто знає, чи склалося б у нас з Іваном щось серйозне, якби я забула, що є журналістом у другому поколінні? Але впевнена в одному: закохатися знову я зможу лише в такого чоловіка, який змусить мене відчути не тільки фізіологічний екстаз, а ще й зможе довести до філологічного. Адже жіноче задоволення лише закінчується нижче поясниці, а починається завжди в голові.
Антоніна Домікан, журналіст
