У антикварній швейній машинці живе душа нашого роду

“Обшивала «юбками», фартухами та «кофтами» весь хутір Макарів…”

У спадок від прабабці Марії Яківни Іщенко, бабусі мого тата Олександра Артюшенка, нам із мамою Оленою дісталось фінське диво – швейна машинка «Tikkakoski».

Бабуня була швачкою і на цьому безвідмовному агрегаті обшивала «юбками», фартухами та «кофтами» весь хутір Макарів, у якому мешкала, і на цвинтарі якого покоїться вже більше двадцяти років.

До речі, Макаровом хутір, що на Обухівщині, названий на честь мого прапрадіда Макара, який першим тут колись побудувався.

У важкі часи ми з мамою на прабабусиній швейній машинці перешивали та шили речі, які у ті часи не мали можливості купити. Зараз купити можна все. Але «Tikkakoski» досі зі мною. Ось вона, з ножним приводом на чавунній станині, з дерев’яною стільницею, з висувним ящичком, на коліщатках. Ідеальне ретро! І уявіть, ще досі в робочому стані!

Саме вона слугувала мені одночасно і підставкою для друкарської машинки “Ятрань” – важеленного сірого “монстра”. На цьому “монстрі” я у шкільні роки друкувала свої вірші. А у студентські – реферати, дипломні роботи та свою першу і єдину детективну повість, яку написала у перервах між поїздками в університет.

Дивлячись на «Tikkakoski», згадую бабцю Маню, відчуваю запах сушених трав, який зустрічав мене у сінях її маленької хати з земляною долівкою, солом’яним дахом та призьбою навколо. Вечорами ми сиділи з бабунею на тій призьбі. Бабця вишивала циганською голкою узори хрестиком на сірій мішковині – “коврі”, як вона їх називала, розповідала мені про своє життя-буття, або співала пісень.

Бабуся Маня померла, коли мені виповнилось тринадцять. Це була перша моя втрата і перше моє справжнє глибоке горе. Я й досі сумую за нею, адже вона залишила мені значно більше, ніж антикварну швейну машинку. Бабуся залишила мені щасливі спогади про дитинство, коли щира безкорисна любов замінює сотні дорогих речей.

Антоніна Домікан, журналіст 

174

Редакція

"Оперативна Україна інфо"