Світлана Доан: «Конфлікти. Нетерпимість – перший крок до деспотизму»

«Дуже слухняна дитина викликає у мене страх і розпач…»

Існує думка, що конфлікти – потрібні, вони можуть бути корисними. На моє переконання – конфлікти, булінг, інтриги, пліткування, пересуди – одного поля ягоди, забирають багато енергії, формують токсичну обстановку, гальмують розвиток.

Визначимося і не плутаємо конфлікти з дискусією, обговоренням, навіть емоційно забарвленими, де сторони намагаються дійти згоди, обрати правильне рішення.

Причин конфліктів – багато. Розглянемо одну із них – нетерпимість, відсутність толерантності до поглядів, думок, зовнішнього вигляду, способу життя інших людей. Нетерпимість породжує деспотизм, тоталітаризм, імперськість у залежності від рівня виникнення конфлікту (сім’я, професійне середовище, країна, міждержавні відносини). Вона частіше характерна для тих, хто за ієрархією знаходиться вище (старші члени родини, керівник), але можливі прояви нетерпимості з боку дітей, підлеглих як демонстрація протесту на пригнічення. Особливо токсичною є нетерпимість у колективі серед рівних за статусом і відмінних за іншими ознаками. Приниження гідності, відсутність поваги до вчинків та переконань, що відрізняються від власних, відторгнення людей з особливими потребами є проявами психологічного насильства.

Шкода деспотизму і нетерпимості полягає в знеціненні членів колективу, сім’ї, в зменшенні їх ініціативності, охоплені прокрастинацією, що врешті-решт призведе до руйнування взаємовідносин і позначиться на ефективності роботи.

Розглянемо на прикладах ознаки, які можуть свідчити про деспотизм і нетерпимість.

Дуже слухняна дитина викликає у мене страх і розпач. Впевнена, що за цим криються суворі батьки, або один із них, деспотичне виховання. Не будучи ясновидцем, передбачаємо низьку самооцінку, невпевненість, хворобливість несамостійність у такої дитини. З високою ймовірністю вона стане тяжким підлітком, буде шукати опору, авторитет, розуміння, повагу за межами сім’ї, серед друзів, старших колег, з якими ділитиметься думками, почуттями. Часто такі діти починають брехати, щоб здаватися кращими, обмовляти інших для їх знецінення.  У сім’ї, таким дітям потрібно було завойовувати любов батьків слухняністю, чемністю, мовчанням. Модель поведінки, що любов отримують тільки через підлабузництво, догоджання, буде спонукати їх ігнорувати тих, хто любить, та з усіх сил намагатися отримати увагу від тих, хто відштовхує.  Слухняна дитина – зручна дитина. Але чи буде вона щасливою? Одразу можна розгледіти дорослих – недолюблених у дитинстві, які з усіх сил намагаються подобатися усім, особливо начальникам, пліткують, заздрять. Досягши керівної посади, демонструватимуть модель поведінки, що родом із дитинства: відноситимуться до підлеглих з нетерпимістю, грубістю, деспотизмом, знеціненням.

«Коли можуть вбивати, ґвалтувати, катувати тільки за те, що ти – українець, тільки за те, що хочеш розмовляти рідною мовою, жити у своїй країні»

Другий приклад: колектив, де усі за все – одноголосно, де найкраща пропозиція – пропозиція керівника, де висловити думку, особливо, коли вона суперечить думці керівника, означає потрапити в немилість, бути відторгненим. Якщо бос поглянув на когось «криво» – цей хтось, проігнорований більшістю.  В основі такої єдності  – страх. Зважаючи, що риба гниє з голови, нездорові стосунки роз’їдатимуть колектив, зменшуючи ефективність, досягнення, розвиток. Апофеоз такої ситуації – зібрання в судній державі-агресорі, згадайте бездушні вирази обличь, скляні очі, тотальна втрата гідності.

Наступний приклад: нетерпимість до сексуальної орієнтації, релігійних поглядів, особливостей сімейних стосунків, проявів таланту і т.д. Бажання всіх підігнати під свій, так би мовити, посередній стандарт. Ми відчули на повну, що таке нетерпимість. Коли можуть вбивати, ґвалтувати, катувати тільки за те, що ти – українець, тільки за те, що хочеш розмовляти рідною мовою, жити у своїй країні. Деспотизм, ксенофобія, неймовірна жорстокість, колись, так званого, братського народу, наразі залишаються страшною таємницею, яку потрібно буде розгадати і навчитися жити з нею. Однак це привід і звернути увагу на себе і на наших дітей. Звідки нетерпимість і булінг у школах, в офісах, в громадських місцях. Ці прояви не передаються генетично, не успадковуються від батьків.

Ми –  дорослі даємо їм приклад відношення до людей, що відрізняються, демонстрацією відрази, осудження, супроводжуючи такими словами, якими зовсім не хочеться закінчувати цей допис.

Війна показала нашу силу, доброту, чуйність і щирість. Саме їх заберемо у вільну Україну!

 Світлана Доан, проректор Міжнародного європейського університету, професор, доктор медичних наук