Олеся Жураківська: «Була неподалік Житомирської траси і відчула все жахіття війни»

Українська акторка театру і кіно Олеся Жураківська розповіла в ексклюзивному інтерв’ю «Оперативній Україні інфо» про участь у благодійних заходах, акторську діяльність у Київському академічному театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра, моновиставу «Усі найкращі речі» та інше.

Директор, головний редактор ІА «Оперативна Україна інфо» Юрій Іванов та українська акторка театру і кіно Олеся Жураківська.

– Ви постійно берете участь у благодійних заходах?

– Наскільки вистачає сил. Зараз дуже багато різних заходів, на яких ми збираємо якісь кошти, аби підтримати людей, які зараз в окупації. Збирали і для театру Куліша, для хлопчиків із «Кракена», для переселенців. Наразі потрібно залучати чимало коштів. А найголовніше, що ми поруч з тими, кому складно. Якщо нам Бог дав таку професію і місію спілкуватися з людьми, транслювати свої думки на тисячі людей, то ми й займаємося своєю справою попри все – сумно нам, весело, неважливо.

– Тобто зараз Ви разом із командою акторів продовжуєте працювати на своєму фронті, даєте вистави. Який це театр, які вистави і кого Ви, власне, граєте?

– Дивіться, ми працюємо в різних театрах: тут і театр «Золоті ворота», і «Молодий театр». – Я з Андрієм Санніковим працюємо в театрі на Лівому березі Дніпра. Ми нещодавно відкрили сезон. Я безпосередньо відкривала його своєю моновиставою. Це така надсучасна драматургія англійська. Називається «Усі найкращі речі». На всі вистави в нас розкуплені квитки. І це свідчить, що людям це потрібно, і навіть просто бути поруч і відчувати, що життя продовжується, що ніхто не в відчаї, що всі ми рухаємося вперед, крок за кроком рухаємося до нашої Перемоги. Також ми робимо читання різних сучасних п’єс, які писали автори просто під час війни. Ось, наприклад, п’єса Саші Середіна, який не виїздив із Харкова і зараз там знаходиться, «Ми готові до війни». Я, до речі, перший раз вийшла в національний марафон 25 лютого. 24 не вистачило сил, адже тільки зійшла з потяга і поїхала до своїх рідних. І поки добиралася, і поки все робила, маю на увазі бомбосховище обладнували, в мене просто не вистачило сил. Але сказала, що зберуся і вийду. І 25 лютого вже спілкувалася з людьми.

– Ви вбачали в цьому свою місію?

– Постійно відчувала відповідальність, місію підтримати, говорити з людьми, не впадати у відчай. Хоч мені було дуже страшно в перші дні, але сумніву чомусь не було, тому нікуди не виїжджала. Я була неподалік Житомирської траси і відчула все жахіття війни.

– А якщо повітряна тривога, Ви припиняєте вистави?

– Так, ми повинні припинити і сховатися в бомбосховище. У нашому випадку – це «Комод», адже в театрі немає бомбосховища. Хоча у мене не було тривог під час вистави.

– А хто автор моновистави, про яку Ви згадували?

– Дункан Макмілен. Це англійська така сучасна драматургія. Дуже цікава вистава, тому що в нас таких практично немає. Вона інтерактивна, тобто її граю із залом.

– Скільки вона по часу?

– 1 годину 20 хвилин, так зазвичай.

– Ця вистава розрахована на певну імпровізацію?

– Безсумнівно. Тому що кожен раз – це інші виконавці, люди з залу, які стають виконавцями вистави, акторами.

– Скільки разів Ви вже зіграли цю моновиставу?

– Я не знаю вже скільки разів…Тому що складна в неї доля. Ми зіграли прем’єру перед пандемією, потім пішли на карантин. Не знаю, чесно.

– Хоч приблизно.

– Сорок разів.

– Із цих сорока разів є той самий раз, який Вам запам’ятався найбільше?

– Ні, немає. Є якісь моменти, але вони все одно переплітаються в канву вистави, їх не можна відокремити.

– А курйози якісь були?

– Коли глядачі були влучніші навіть, ніж автор. Тому що автор пропонує там різні варіанти. А бувало, що почуття гумору в глядачів є гострішим і точнішим, ніж в автора.

– Не тільки Ви проводите терапію, а й зал Вам дарує її…

– Звісно! Я розсміялася і потім поки ми розрулили і зайшли далі у виставу, треба було час це пережити. Це було чудово.

– У кожної людини зараз є якісь мрії і те, що гріє і дає сили, наснаги, щоб пережити цю війну. Ось про що Ви мрієте? Про якусь, можливо, роль… Що Вам дає сили?

– Я живу в моменті. З найпершого дня не сумнівалася в тому, що ми переможемо. Ціную кожну мить. Не роблю грандіозних планів. Для мене зараз важливо робити те, що роблю, бути там, де я є.

– І наостанок Ваші побажання нашим читачам і глядачам «Оперативної України інфо».

– Я Вам бажаю віри, сил і якомога швидше відчути Перемогу та радість від того, що Ваші близькі поруч!

– Я Вам щиро дякую за інтерв’ю! Слава Україні!

– Героям Слава!

Дивіться також відеоверсію інтерв’ю:

Читайте також: На Вишгородщині відкрили виставку художніх робіт Ірини Третьяк (фото)

Валерій Харчишин: «Мої діти живуть у Варшаві, адже до нас «прилетіло» і в квартиру, і в будинок…»

Вийшов третій випуск проекту «Коли закінчиться війна» за участі екстрасенса Олександра Жаркова (відео)

Підписуйтесь на наш Telegram-канал та на офіційну сторінку в Фейсбук, аби першими дізнаватися найголовніші новини країни! Також запрошуємо долучитися до нашого YouTube-каналу!

Спілкувався Юрій Іванов 

Фото і відео: Анатолій Шараєвський

254

Юрій Іванов

Головний редактор