Ніна Іпатій із Решетилівки вишиває сорочки та блузи у художній техніці білим по білому

Ніна Іпатій із Решетилівки, що на Полтавщині, все своє життя присвятила вишивці. 12 років пропрацювала на Решетилівській фабриці художніх виробів ім. Клари Цеткін. Кілька років викладала в місцевому художньому ліцеї. Вона – член Національної спілки народного мистецтва України. Має звання Заслуженого майстра народного мистецтва та кавалер ордену княгині Ольги ІІІ ступеня. У 2000-х роках відкрила власну майстерню. Її вироби користуються неабиякою популярністю не тільки на Полтавщині, а й по всій країні та навіть за її межами. Майстрині до вподоби працювати в художній техніці білим по білому. А її візитівками є сорочки та блузи, хоча вона виконує на замовлення і сукні, і рушники, і скатерті. 

Своїми секретами творчості майстриня із радістю поділилася із журналістами “Оперативної України інфо” .

Ніна Іпатій постійно бере участь в обласному святі народної творчості «Решетилівська весна». Художні вироби майстрині завжди прикрашають місцеві та обласні виставки. Серед поціновувачів її праці є багато відомих людей. Проте для майстрині це не має ніякого значення, оскільки вона вишиває кожну свою роботу із любов’ю та трепетом.

«Свій талант до вишивки успадкувала від бабусі…»

Народилася Ніна Іпатій у селищі Артемівка, станція Скороходове у Чутівському районі Полтавської області. Навчалася у Артемівській школі, до якої доводилося ходити за 6 км. З дитинства мала потяг до вишивки. У батьківському будинку зберігалося чимало бабусиних вишитих рушників, скатертин, наволочок. Саме ці роботи в подальшому і надихнули майбутню майстриню на перші її стібки:

“Свій талант до вишивки успадкувала від бабусі Пелагеї Іванівни Лугової. Вона була майстринею від Бога. Батьківська оселю заквітчували її вироби. На жаль, бабусю не пам’ятаю, оскільки вона померла, коли я була ще зовсім малою. Але ті творчі гени проросли в мені. Бабусину вишивку зберігаю й до цього часу. У мене лишився вишитий нею підзор, частинку якого у дерев’яній рамочці демонструю на власних виставках. Це сімейна реліквія. Такі ж шматочки мають і мої сестри Світлана , Раїса (померла в 46 років) та Ганна . Вишивати мене ніхто не вчив. Дивилася на зразки готових робіт і намагалася відтворити їх. Першим виконала рушник із зображенням віночка та полуниці, за прикладом бабусиних робіт. Потім вишила ночами мамі Ганні Юхимівні Власовій картину до 8 Березня. І це мене дуже тішило…”.

Закінчила художнє училище із відзнакою

Після закінчення школи Ніна Іванівна вирішила вступити до Решетилівського художнього училища. Оскільки твердо для себе вирішила пов’язати своє життя із вишивкою.

“Мене спочатку відмовляли. Казали, що вишивальниця – це не професія. Оскільки в селі кожна жінка вміє вишивати гладдю. Але я для себе зробила вибір і ніхто мене вже не зміг спинити. В училищі навчалася із великим задоволенням. Мені подобалася саме ручна вишивка. Дуже вдячна своїй наставниці Лідії Іванівні Зінченко, яка відкрила мені всі секрети майстерності. Це був надзвичайний викладач. Вона знаходила підхід до кожного учня. Закінчила училище я із відзнакою. Після цього пішла працювати на Решетилівську фабрику художніх виробів ім. Клари Цеткін. Пригадую, як у перший місяць перевиконала норму на 160 %. Мене спонукало те, що з одного боку біля мене сиділа Ніна Мусіївна Куян, а з іншого – передовик праці Ольга Ромась. Вони наскільки швидко шили, що я почала працювати ще швидше”, – продовжує розповідати.

 

«Мені допомагав мій менший син Сергій…»

Через рік Ніна Іпатій їде на навчання у Вижницьке училище (нині технікум) прикладного мистецтва. Там вона опановує спеціальність «Майстер художник по вишивці». У Вижниці виходить заміж. Проте після навчання повертається до Решетилівки на вже рідну фабрику, де пропрацювала художником по вишивці понад 12 років. У 1992—1994 роках була викладач із предметів композиція та ручна вишивка у художньому училищі Решетилівки. Згодом її запросили працювати директором Київської наукової фірми «Художня вишивка». З 2000 року відкрила приватне підприємство «Решетилівська вишиванка ІНІЙ». Представляла свою вишивку на Днях української культури в Німеччині. Була постійним учасником всеукраїнських виставках та ярмарків.

“На своє підприємство залучала місцевих майстрів, які на той час масово залишилися без роботи. Ми виконували різноманітні замовлення. Мені навіть допомагав мій менший син Сергій, який, до речі, також закінчив художнє училище. Проте музичні вподобання у нього переважили. Нині він грає на музичних інструментах та пиши пісні. До роботи виробництві зазвичай залучала, як фахових майстрів, так і молодь”, – ділиться майстриня.

«Своїм брендом вважаю сорочки та блузи 

В особистій колекції майстриня має чимало вишитих високохудожніх авторських робіт, які демонструє на приватних виставках по Україні. У 2017 році відбулася персональна виставка Київському музеї І.Гончара, присвячена її ювілею:

“В основному своїм брендом вважаю сорочки та блузи у художній техніці білим по білому. Хоча можу виконати на замовлення і сукні, і скатерті. Якщо хтось бажає кольорову вишивку, то теж берусь, нікому не відмовляю. Мене завжди приваблюють складні візерунки, щоб це були високохудожні твори. У кожну свою вишивку вкладаю частинку душі…”.

До речі, у Ніни Іпатій замовлення робили: співаки Тарас Петриненко та Ніна Матвієнко, із акторів – Богдан Бенюк тощо. Багато робіт замовляв тодішній президент Віктор Ющенко. Чимало замовлень зробив голова Полтавської обласної ради Олександр Біленький. Вишивку майстрині зберігають у колекціях по всьому світу: у Канаді, Франції, Болгарії, Німеччині та ін. Із задоволенням працює із історичним орнаментом дружини гетьмана Полуботка (розлогі чорно-сіро-блакитні орнаменти). Розробляє ескізи, створює орнаменти вишивок для оздоблення виробів. У творчому доробку: жіноча сукня «Цвіт калини» (1979); рушники – «Виноград» (1980), «Оберіг» (1996); жіночі блузи – «Виноград», «Білосніжка» (обидві – 1980), «Мрія» (1986), «Ніжність» (1992), «Ганна» (1999); чоловічі сорочки – «Кохання» (1988), «Чумацький Шлях» (2003), «Духовність», «Сенс буття» (обидві – 2004), «Майдан» (2005). Мріє вишити метровий рушник «Україна». Однак на нього потрібно використати багато матеріалів. А це у фінансовому плані для майстрині не під силу. Тож вона чекає поки знайдеться замовник, який захотів би мати в своїй колекції таку шедевральну та монументальну роботу.

Читайте також: Тетяна Лісоколенко вишила бісером понад 35 іменних ікон.

Юрій Іванов

1 264

Юрій Іванов

Головний редактор