Наталія Фаліон: «Наше скромне життя перетворилося на суцільні гастролі»

Про життя та творчість журналісти “Оперативної України інфо” поспілкувалися із засновницею і солісткою гурту «Лісапетний батальйон» Наталією Фаліон.

— Наталіє Іванівно, минуло вже кілька років після того, як «Лісапетний батальйон» переміг у телевізійному шоу «Україна має талант». Як змінилося Ваше життя?

 Н.Ф.: Ми стали інші. У нас з’явилося більше вимог до своєї зовнішності, до культури поведінки на сцені, до глядача та до творчості. Проект нам подарував головне — шанувальників. Вони створюють фан-клуби, телефонують, надихають нас. Почали частіше запрошувати із концертами у свої села та міста. Наше скромне життя перетворилося на суцільні гастролі. А найбільше надихає та окрилює той факт, що після наших виступів почали створюватись нові творчі колективи.Люди повірили, що якщо щось добре робити і вкладати у нього душу, то можна отримати шанс з простого сільського клубу потрапити на велику сцену. Усі знають, що за нами ніхто не стояв, ніхто нас не просував. Тож хочеться звернутися до всіх, особливо до молоді, щоб не боялася проявляти свій талант. Адже наполеглива праця може навіть довести до Національного палацу мистецтв «Україна». Так,  у нас пройшов там ювілейний концерт. На ньому відсвяткували своє 60-річчя.

— Пісня, якій Ви завдячуєте своєю популярністю — це «Лісапед, мій лісапед». Вона «вибухнула» завдяки виконавицям із чернігівського колективу «Чиста криниця». Як Ви до цього поставились?

 Н.Ф.: Ця пісня вперше прозвучала у 2006 році на «Мелодії двох сердець». Наш виступ

навіть показали на телебаченні на УТ-1. Із того часу люди взяли її на озброєння. Ми просто не знали, що вона вже стала популярною, що її вже всі співають. Але жаба мене ніколи не душила. До цього ставлюся дуже легко. Ніколи не шкодувала свого таланту. Навіщо та пісня, якщо вона лежатиме в скрині? Тішусь, що «Лісапед, мій лісапед» полюбили люди. Ми навіть разом заспівали цей хіт із тими чернігівськими виконавицями на телепрограмі «Говорить Україна». Дуже мило спілкувалися, навіть обнімалися та цілувалися із ними.

— Правда, що гурт і на весілля запрошують?

 Н.Ф.: Правда. І не соромимось цього. Робимо співочий «феєрверк», щоб люди щасливими почувалися. А як, думаєте, наш колектив потрапив у «Мелодію двох сердець»? На одному з весіль з нами познайомились Світлана і Віталій Білоножки. Вони були там гостями, а ми — розважали публіку. «Без вас «Мелодії двох сердець» не уявляємо», — казали Білоножки. І ми поїхали. Тож весілля додають нашому гурту рейтингу.

— Наскільки мені відомо, з кожного концерту Ви частину коштів переказуєте на благодійність, зокрема для ООС…

 Н.Ф.: Співпрацюємо з «Волонтерською сотнею» з міста Заставної Чернівецької області. Разом з ними з двох великих благодійних концертів зібрали майже 70 тисяч гривень. 250 тисяч, зібрані з благодійного концерту на 1800 глядацьких місць у Харкові, переказали місцевому військовому шпиталю. Частину коштів з виступів у Львові — добровольчому батальйону «ОУН».

 — У «Лісапетному батальйоні» співають медсестра, продавець, хореограф, піаністка, завідувач дитячого садка, художній керівник Будинку культури та інші. Скільки ж усього учасниць у колективі? І як їх відпускають на гастролі з роботи?

Н.Ф.: Нині у колективі —14 учасниць. Тому є змога замінювати тих, хто за якихось обставин не може поїхати на концерт. До всього ставлюся з розумінням, але все одно дисципліну в колективі тримаю. Додам, що кожна учасниця гурту — харизматична і позитивна особистість. Українські молодиці — гарні господині, які все вміють: і борщ зварити, і корову подоїти, і народ повеселити. Для них концерти — подарунок долі. І файні жіночки не зловживають її милістю —працюють самовіддано. Хочу згадати і про нашу легендарну Ганьку (справжнє ім’я Оксана Омелянівна Косіньська). Як вона відчайдушно тішила публіку. Вертілася на одній нозі, «сексуально вимахувала стегнами»… Яких тільки викрутасів не виробляв на сцені цей «секс-символ». А за кулісами і перед виступом пила ліки — мала хворе серце. Осиротіли ми. Минуло вже три роки, як відійшла наша подруга в кращий світ. Ганька була моєю другою половиною, соратницею, душею «Лісапетного батальйону». Але відчуваємо, що вона десь тут із нами.

 — Удома Ви така ж дотепна і весела, як на сцені?

 Н.Ф.: Завжди була такою. Граю тільки на сцені, але не в житті.

 — Як у родинах ставляться, що Ви постійно гастролюєте?

 Н.Ф.: Пишаються нами, можливо, й трішки заздрять. Змирилися. Ми ж не сьогодні і не вчора артистками стали. Два десятки років були відомі у своєму районі та селі. Тепер — в Україні і за кордоном. Спасибі рідні за те, що «терплять» нас і радо зустрічають з концертів. Моя опора — діти (Сергій і донька Катерина) та шестеро онуків.

— То тепер на город часу немає? Картоплю уже не садите?

 Н.Ф.: Ми вже не такі повноцінні селяни. Наші дівчата не мають тої кількості господарства. Раніше тримали корів, свиней, бичків. Часу на це не вистачає. Але город ще маємо. І картоплю, як усі українці садимо. Хочеться, щоб на столі були овочі без ГМО (усміхається).

 — Правда, що Ваш старший син пише Вам пісні?

 Н.Ф.: Так. У мого Сергія — більше трьохсот пісень. Дуже різних. І у моєму репертуарі їх більше десятка. Він пише слова, а я — музику. У такому тандемі й працюємо. Сподіваюся, що разом створимо ще багато чудових хітів, які й далі радуватимуть нашого глядача.

 

До речі: «Лісапетний батальйон», на виграний мільйон у телешоу «Україна має талант», збудував храм у своєму рідному селі П’ятничани. Місцеві жителі мріяли про це 85 років.

Біографічна довідка:

Наталія Фаліон – засновниця і солістка гурту «Лісапетний батальйон». Народилася у селі П’ятничани Чемировецького району Хмельницької області. У 1991-му при П’ятничанському Будинку культури створила аматорський театр «Бабине літо». У 1993-му – «Забаву» у Скалі-Подільській. У 2013-му ці два колективи об’єдналися в «Лісапетний батальйон». Багато років була директором музичної школи селища Скала-Подільська Борщівського району на Тернопільщині. Уже кілька років, як на заслуженому відпочинку. Випустили у світ творчі диски: «Машина – звір і баба – грім» – 2011 рік, «Сама файна» – 2013 рік, «Баби – голубоньки» – 2015 рік, Хелоу, Европа» – 2016 рік, «Сільський феншуй» – 2017 рік, «Я не така, як всі» – 2018 рік,  «Самі модні на селі» – 2019 рік,  «Антивірусний» – 2021 рік.

Читайте також: Володимир Шкурупій: “Письменник повинен правдиво зображувати життя.

Спілкувався Юрій Іванов

4 252

Юрій Іванов

Головний редактор

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

2 × 5 =