Художниця із Полтавщини вчить дітей малювати пастеллю
Художниця Ольга Зозуля із Решетилівки, що на Полтавщині, усе своє життя присвятила живопису та педагогічній діяльності у місцевій дитячі школі мистецтв. Її вихованці стають професійними художниками, архітекторами та дизайнерами.
Про свій талант, картини пастеллю та педагогічний хист вона розповіла “Оперативній Україні інфо”.
Зустрічаємося із Ольгою Зозулею у дитячій школі мистецтв. Вона запрошує мене до просторого, світлого класу. Там біля столу стоять кілька мольбертів, на стінах видніються картини майстрині. На них зображені польові квіти. Також у кімнаті є найкращі роботи її вихованців.
“Саме тут у нас проходять заняття із дітками. Тільки-но всі розійшлися. Цей клас для мене наче друга домівка. Адже в нім проводжу дуже багато часу. Та й викладаю у школі мистецтв понад 28 років. Так склалося, що ця робота стала першою і єдиною у моєму житті”, – починає розповідати.
“Здібності до малювання проявилися рано…”
Ольга Василівна родом із Буковини. Там вона провела своє дитинство та шкільні роки.
“Я сама з маленького села Мамаєвці. Там, до речі, народився відомий артист Дмитро Гнатюк. Хоч з ним особисто не була знайома, але батьки зналися із їхньою родиною. А за 7 км від нас – місто Кіцмань. Це батьківщина Володимира Івасюка. Якраз жила на вулиці Кіцманській по дорозі до цього міста. Тож пишаюся, що маю таких видатних земляків. Змалечку хотіла стати художником. Це була мрія, до якої усе ж таки дійшла. Здібності до малювання проявилися рано. Бувало, що під час уроку, коли розповідали щось не зовсім цікаве, малювала на папірцях різних тваринок, собачок та котів. До останніх у мене завжди була якась нереальна любов. Навіть, коли хворіла, то ці тваринки на мене діяли як ліки. Нині у мене в будинку живе троє улюблених котів”, – ділиться.
Брат спрямував мене до творчості
Задатки художника, тоді ще в маленької дівчинки Ольги, розгледів її старший брат Володимир. Порадив батькам віддати її до художньої школи.
“Мій брат Володимир дуже творча людина – професійний фотохудожник. Нині зі своєю родиною живе на Мальті. Саме він спрямував мене до творчості, до занять малюванням. Батькам порадив віддати до художньої школи. Мені тоді було всього 11 років. Заняття у нас затримувалися до пізнього вечора, а сама школа була далекувато. Тож дуже пізно поверталася додому. Стомлювалася. Але вдячна своїй мамі Рахіль. Вона була надзвичайною людино. Все розуміла і ніколи не змушувала мене робити нічого по господарству. А навпаки створювала всі умови, щоб розвивалася і займалася тільки творчістю. Тато Василь виписав мені навіть журнал “Юний художник”. У ті часи це видання коштувало чимало. Також купували мені найкращі фарби, олівці та все, що потрібно для малювання. Нині батьки вже покинули це й світ, що стало для мене величезною втратою. Проте завжди буду пам’ятати їхню любов та все, що вони для мене зробили…”, – згадує жінка.
Після закінчення школи мисткиня поступила до Вижницького училища декоративно-прикладного мистецтва на факультет художнього ткацтва. Тут викладачі навчили її робити килимки ручної роботи. А вчитель Валерій Жаворонков передав уміння і сміливість у малюванні портретів та методиці “від плями” – вловлювати співвідношення світлотіней, що допомагає передати характер людини.
У Решетилівці зустріла свого чоловіка
Ольга Зозуля приїхала в Решетилівку 19-річною дівчиною. Доля завела її сюди на виробничу практику, яку вона проходила на базі художньої фабрики ім. Клари Цеткін:
“Практика в нас пройшла найкраще за всіх. Це завдяки чудовій людині Петру Шевчуку, який тоді працював головним художником на фабриці. Він не змушував нас трудитися на станках цілий день. Натомість давав найкращі зразки робіт Надії Бабенко. Ми робили із них копії. Вчилися на основі її витворів мистецтва уже самостійно малювати килими. Після цього відправляв відпочивати на річку. А за три дні до від’їзду я зустріла тут свого майбутнього чоловіка Миколу. І через кілька днів ми подали заяву до РАЦСу на одруження. Ось тут і лишилася. Та й віднайшла себе не тільки в якості художника, а ще й викладача в дитячій школі мистецтв”.
Радіє успіхам своїх учнів
Ольга Василівна багато часу приділяє своїм вихованцям. Вкладає у кожного частинку своєї душі:
“Дуже люблю свою роботу із дітками. Оскільки передаю свої знання. Завжди радію за їхні успіхи як під час навчання, так і в подальшому. Значних успіхів досягли такі учні: Роман Романюк, Катерина Разіховська, Анастасія Пилипенко-Біляєва, Сергій Кравчик, Марина Грицай, Дарина Яресько. Також пишаюся Оленою Біленькою. Вона стала мені ще й другом. Таких людей, як вона, мало”.
“Найкраще працюється вночі і під музику…”
Художниця створює картини пастеллю та простим олівцем:
“Раніше малювала аквареллю. Тепер це роблю рідко. Найчастіше використовую у своїх роботах пастель. Вона ніжна, бархатиста. Відчуваю її найкраще. А ось переважну більшість портретів намалювала саме простим олівцем. Найкраще твориться вночі і під музику. Наприклад, під пісні Стінга малюю квіти, а якщо потрібно створити щось сміливе, то для цього підходить гурт “Океан Ельзи”. Дуже люблю малювати польові квіти. Але зображую їх у природному середовищі. У своїй творчості закликаю людей берегти природу.
“Онучка продовжить династію художників…”
У Ольги Василівни двоє дітей: син Олександр і донька Марічка. Вони теж займаються творчістю, але віднайшли себе в музиці.
“Син грає на багатьох музичних інструментах. Зараз уже навіть викладає у дитячій школі мистецтв. А донька поки тільки навчається грати на сопілці, бандурі, фортепіано та займається співом. Вони так швидко підросли. Але це й добре, бо у мене тепер з’являється час для себе. Кілька років тому нарешті здобула вищу освіту. Закінчила Полтавський національний педагогічний університет за спеціальністю “Учитель образотворчого мистецтва”. Нині приділяю увагу своїй онучці Іванці. І вона мене дуже тішить. Уже в свої шість рочків проявляє інтерес до малювання. Купую їй різноманітні фарби. І вона з великим задоволенням творить. Надіюсь, що саме онучка продовжить династію художників”, – підсумовує.
Читайте також: Художниця із Закарпаття презентувала свої картини на виставці «Агапе. Love» у Києві.
Юрій Іванов
