94-річна полтавка поділилася секретами довголіття

94-річній Марії Олексіївні Борідько із Решетилівки, що на Полтавщині,  випало на долю чимало випробувань. Жінка пережила Голодомор, Другу світову війну та важкі післявоєнні роки.  Довгий час вона пропрацювала в колгоспі свинаркою та дояркою.  Має трудові нагороди. Виховала чотирьох доньок. Дочекалась внуків та правнуків.

Марія Борідько розповіла  «Оперативній Україні інфо» про своє довге та нелегке життя. А також поділилася власними секретами довголіття.

 

Голодомор забрав матір та брата

Народилася Марія Олексіївна 17 листопада 1926 року в селі Коляди Шишацького району. Має решетилівське коріння по матері (село Молодиківщина). Змалечку працювала в наймах за шматок хліба і якусь їжу. Доводилося зранку до ночі пасти корів та полоти городи. У її родині було четверо дітей. Однак голодомор та війна внесли свої корективи… Зі сльозами на очах жінка згадує ті страшні часи, як доводилося у прямому сенсі боротися за своє життя.

“Моя мама Марина Марківна померла молодою. Вона не пережила голодомор у 1933 році. Того року не стало і мого молодшого братика, трирічного Івана. Він наївся молодого жита, і в нього трапився завиток шлунку. Не знаю, як “викарабкались” із сестрою Галиною та братом Федором. Мабуть, одними молитвами. Їли тоді бруньки з липи, які були солоденькими на смак. Щипали траву, яку в народі називають козельки. Також товкли листя і пекли з нього оладки…”, – починає розповідати.

 

З війни не повернувся брат Федір

Після смерті дружини, аби родина була повноцінною, батько Олексій Денисович Коляда одружився з іншою жінкою – Параскою Феодосіївною. Розумів, що дітям потрібна мати.

“Хоч мачуху ми не дуже любили, оскільки рідну матір вона так і не змогла замінити, проте завдяки цій жінці пережили із сестрою Галиною (померла в 83 роки) Другу світову війну. Пригадую, як батька та брата забрали на фронт, мачуха доглядала нас та годувала, чим могла. Однак сама війну не пережила – підірвалася на міні. Коли німці відступали, то нас з односельцями гнали на місто Дніпро. Тоді охоронця вдалося споїти, і ми хитрістю втекли та врятувалися. Якби не ця удача, можливо, нас би вже й не було серед живих. З війни не повернувся і мій брат Федір. Йому було всього 18 років, ще б мав жити та жити”, – починає плакати. –”Страшні часи випали на нашу долю. Але що ж поробиш. Добре, що хоч тато лишився живим. Його пораненим привезли додому на возі. Довелося мені виходжувати. Рік вештався на милицях”.

 

“За кілька років батько збудував хату…”

Як німці відступали, то спалили все село Коляди. Тож у післявоєнні роки довелося жити в землянці.

“За кілька років батько збудував хату і привів додому іншу жінку – Мотрю Юхимівну. Хоч ми із сестрою були проти, однак згодом змінили свою думку. Вона виявилася доброю та порядною. Тато прожив із нею 30 років.  Згодом зустріла свого чоловіка Олексія Васильовича Борідька. Він мав золоті руки: ремонтував усіляку техніку та був теслярем від Бога. З ним прожили душа в душу. У нас народилося чотири дочки: Наталія (65 років), Антоніна (64 роки), Галина (61 рік) та Ольга (60 років). Одного разу з моїм чоловіком стався на фермі нещасний випадок. Йому верстатом відрізало ногу. Але нічого, пережили і ту трагедію… Попри свою інвалідність, був він завзятий до роботи. Його в селі поважали – міг полагодити швейні машинки, годинники та іншу техніку. Навіть стриг людям волосся. Із чоловіком завжди одне одного підтримували…”,- згадує.

 

“Дали медаль за трудові досягнення…”

Усе життя жінка пропрацювала у колгоспі “Перемога” Шишацького району свинаркою, а потім – дояркою. Але ніколи не жалілася на своє нелегке життя.

“Вставала на роботу о пів на четверту годину ранку. Важко було. Особливо в ті часи, коли не мали технічних засобів та доїльних апаратів. Усе доводилося робити вручну. У вільний від роботи час вишивала рушники, пряла полотно. Любила їздити верхи на конях. Також висаджувала біля будинку матіоли, чорнобривці, айстри. Квіти – це ще одне моє хобі. За свою професійну діяльність маю багато грамот. Також мене навіть нагородили медаллю за трудові досягнення. До роботи привчила і всіх свої доньок. Вони вміють пекти смачні пиріжки та хліб. Виросли роботящими та добрими людьми”, – продовжує розмову.

 

Дочка балує шоколадними цукерками

Марія Олексіївна проживає у Решетилівці вже 17 років. Її забрала сюди молодша дочка Ольга. Поряд себе придбала для батьків будинок, щоб зручно було за ними доглядати. Саме в Решетилівці Марія Олексіївна та її чоловік Олексій Васильович відзначали своє золоте весілля. Щоправда, нині жінка вже лишилася одна. Чоловік помер сім років тому. Тепер її розрадою стали доньки, внуки та правнуки.

“Тепер, коли вже мені стало важко ходити, читаю книги та газети. До мене часто заходить молодша донька Ольга. Балує мене шоколадними цукерками “Пташине молоко”. Моя найбільша радість і сенс життя – це величезна родина. Крім доньок, маю вісім внуків та чотирьох правнуків. Сподіваюся, що дочекаюся ще поповнення в родині…”.

Велика та дружня родина щороку збирається вдома за святковим столом Марії Олексіївни, щоб привітати її, берегиню роду, із черговим днем народження, згадати сімейні історії, переглянути фотоальбоми та просто поспілкуватися одне з одним.

– У чому ж секрет довголіття?

“Потрібно більше рухатися та трудитися. І головне – любити життя та людей. Уміти прощати та ні з ким не сваритися”, – ділиться Марія  Борідько.

Читайте також: У київському парку “Позняки” спорудять “алею нот” пам’яті музиканта Андрія Кузьменка.

Юрій Іванов

277

Юрій Іванов

Головний редактор